Loading details…
about this album
Тускле життя у довоєнному Донецьку - йому властива репетативність, але не геометризм. Блукаючи у дитинстві хаотичними ландшафтами цього краю, ми використовували як компас поезію символістів та електронну музику. І те, і інше, як нам здавалося, відсилало до світу ідеальних речей та явищ. Але яке відображення в ідеальному світі можуть мати червоні спалахи у нічному небі шахтарського міста чи утробний гул сигнальної системи металургійного заводу? Лише пеклом міг бути світ до якого відсилали символи та знаки Донеччини. Ідеалізм допоміг нам зрости, подорослішати не зруйнувавши себе. Але тільки розуміння, що єдина можлива реальність існує лише тут і зараз, стало опорою, на яку ми ставимо тепер нашу справу. Цей невеликий альбом – спроба описати нашу втечу, що почалась задовго до 2014 року і, змінюючи темп та декорації, триває й понині. Важкі одноманітні ритми ілюструють системи поневолення та пригнічення як єдиний стійкий аспект буття в Україні, бідні мелодійні малюнки – наше туманне бачення жаданого – оманливий стимул до руху. Хаотичні шумові структури – це зазор між уявним та реальним. Ми свідомі того, що метафори у текстах наших пісень, як і метафори загалом – є неспроможним художнім засобом, але за допомогою них нам хотілося б звернути увагу на проблеми символічного обміну у культурних практиках України і на культуру в цілому, як на проблему. І якщо краса – це підозріла маніпуляція, то випадкова та бідна краса заслуговує більшої довіри. Простір відкрито. Твоє – лише те, що у
![Bez Gruntu - ty i toboiu [ОЧІ 048]](https://lastfm.freetls.fastly.net/i/u/174s/3f24faa8121cf583505bae972ab189a5.png)